Мангеттен справедливо називають осередком американського сценічного мистецтва. Саме тут розташований відомий на весь світ мистецький простір – 41 бродвейський театр, кожен із яких вміщує 500 чи більше глядацьких місць. 4 із них розміщені безпосередньо на вулиці Бродвей, на честь якої, власне, і названий театральний центр. Більшість бродвейських вистав – мюзикли. Вони стали надзвичайно впливовими формами американської попкультури. Докладніше про історію флагмана театральної індустрії читайте далі на manhattan-trend.
З чого все починалося?
Приблизно в 1750 році актори-менеджери Волтер Мюррей і Томас Кін заснували постійну театральну трупу в Нижньому Мангеттені. Її учасники представляли глядачам п’єси Вільяма Шекспіра та опери-балади. Це був перший значущий прояв сценічного мистецтва на теренах Великого Яблука. У 1752 році до США прибули 12 британських акторів, які заснували в штаті Вірджинія театр. У 1753 році трупа переїхала до Нью-Йорка, де виконувала баладні опери та фарси.
Під час Війни за незалежність США театральна діяльність у Нью-Йорку була призупинена. Її відновлення припало на 1798 рік, коли на Мангеттені був побудований Park Theatre на 2000 місць. Другий великий театр, Bowery Theatre, відкрився в 1826 році, а за ним і інші.
На початку XIX століття територія, яка зараз охоплює Театральний район, належала кільком сім’ям та містила кілька ферм. У 1836 році мер міста Корнеліус Лоуренс відкрив 42-гу вулицю та запросив мангеттенців «насолодитися чистим повітрям». Приблизно через 60 років німецький підприємець Оскар Гаммерштайн I побудував на цій території культовий Victoria Theater. У 1849 році спалахнув бунт, внаслідок якого шоу в Нью-Йорку були розділені за класовою ознакою: опера призначалася насамперед для вищих кіл, менестрель-шоу й мелодрами – для середнього класу, вар’єте – для звичайних робітників.
У 1870 році осередком Бродвею вважався Юніон-сквер, а до кінця століття чимала кількість театрів з’явилася неподалік від Медісон-сквер. У 1881 році антрепренер Тоні Пастор відкрив перший театр-водевіль у кварталі на схід від Юніон-сквер. Тут виступала легендарна акторка й оперна співачка Ліліан Расселл. Поступово в Нью-Йорку вдосконалювалося вуличне освітлення, завдяки чому містяни могли прибувати на пізні шоу, не хвилюючись про те, як добиратимуться додому вночі. У 1896 році Марк Клау та А. Л. Ерлангер створили Theatrical Syndicate – організацію, що протягом наступних 16 років контролювала більшість провідних театрів США.
На відомій площі Таймс-сквер театри почали відкриватися на початку 1900-х років. Вже до того часу Бродвей став центром американського музичного театру та здобув репутацію найважливішого комерційного театрального простору у світі, оскільки залучав європейських зірок, наприклад француженку Сару Бернар.
Розвиток мюзиклу
Першим бродвейським мюзиклом, який показували протягом тривалого часу, був The Elves (1857). А от першим мюзиклом, що відповідає сучасному його визначенню, вважається The Black Crook, прем’єра якого відбулася на Бродвеї в 1866 році. Дія розгортається в 1600-му в німецьких горах Гарц. За сюжетом, злий граф Вольфенштейн прагне одружитися з прекрасною сільською дівчиною Аміною. Він звертається до чорного мага, аби відібрати Аміну в її нареченого – збіднілого митця Родольфа. Згодом граф укладає угоду з дияволом Заміелем. Чорт обіцяє Вольфенштейну вічне життя в обмін на те, що той приноситиме йому нову душу напередодні кожного Нового року. Родольф рятує життя голубу, після чого птах чарівним чином перетворюється на людську форму Сталакти – королеви фей Золотого царства. Вона возз’єднує свого рятівника з Аміною.
У 1890-х – на початку 1900-х років на Бродвеї було поставлено сотні музичних комедій. А втім, порівняно з лондонським Вест-Ендом, Бродвей продукував відносно невелику кількість мюзиклів. Так тривало аж до Першої світової війни. Одним із найуспішніших бродвейських мюзиклів XX століття був Florodora. Його дія відбувається на маленькому острові на Філіппінах, де виробляють популярний аромат «Флородора» на основі есенції однойменної квітки.
Бродвей відіграв важливу роль в культурній історії Америки XX століття, оскільки популяризував роботи деяких із найвпливовіших американських композиторів-класиків, зокрема Джорджа Гершвіна, Курта Вайля та інших легендарних постатей.
«Великий білий шлях»
У середині XVIII століття, коли в Нижньому Мангеттені відкрився перший театр Нью-Йорка, Бенджамін Франклін почав експериментувати з електрикою. Оскільки кольорові лампочки перегоряли надто швидко, замість них використовувалися білі. Бродвей – одна з перших вулиць Нью-Йорка, яка повністю освітлювалася білими електричними лампочками в 1890-х роках. Саме тому, її прозвали «Great White Way» («Великий білий шлях»). А вже в 1910 році почали освітлюватися лампами розжарювання вивіски на Бродвеї, оскільки архітектори усвідомили рекламний потенціал світлових вогнів.
Конкуренція з кіно
Поки кіно було німим, воно не становило загрози для театру. А втім, наприкінці 1920-х років ситуація змінилася. Разом із появою фільмів із синхронно записаним звуком виникли побоювання щодо повної заміни кінематографом живого театру. Борючись за глядачів, театри запрошували зіркових акторів та головних коміків того часу, завдяки чому змогли вижити. Типовими для 1920-х років були легковажні постанови, як-от Sally, Lady Be Good, Sunny тощо.
Воєнний період
У роки Першої світової війни Бродвей втратив освітлення. Тоді громадськість домоглася від уряду збільшення споживання вугілля, завдяки чому вдалося відновити статус вулиці як «Great White Way». Перед Другою світовою деякі бродвейські драми були присвячені поширенню нацизму в Європі та проблемі американського невтручання в політичні справи за океаном.
Занепад і відродження
Кінець 1960-х років ознаменувався культурним потрясінням. Тоді суттєво зменшилася кількість шоу, створених на Бродвеї. Для порівняння: якщо за сезон 1950–1951 років було виготовлено 94 вистави, то в 1969–1970 роках – лише 59. Низький рівень відвідуваності постанов сприяв появі думок щодо їх посередності як серед критиків, так і глядачів. Задля покращення ситуації був створений Theatre Development Fund – фонд, місія якого полягає в допомозі виставам, що мають культурну цінність на Бродвеї та за його межами, через програму субсидування. Зокрема, споживачам пропонували квитки на ці вистави за зниженими цінами.
У 1982 році театральний продюсер і режисер Джо Папп очолив кампанію Save the Theatres. Профспілка акторів боролася за збереження театрів. Цього вдалося досягти завдяки створенню Театрального району як зареєстрованого історичного простору. Кожен театр у межах району отримав статус пам’ятки, а отже, «імунітет» від знесення. Згодом Театральний район став популярною туристичною локацією.
Підсумовуючи, у XXI столітті продукція Бродвею вважається найвищою професійною формою театру в США, хоча її часто критикують за надмірну комерційність. Річ у тім, що, на відміну від більшості розвинених країн, у США немає загальнонаціональної театральної програми, що субсидується урядом. Тому, аби процвітати, бродвейські вистави із самого початку повинні були зосереджуватися на тому, що цікаво людям, через що сприймалися як популістські. Загалом, сучасні бродвейські шоу сягають корінням американських драматичних форм XIX століття, як-от водевіль і бурлеск. Водночас у них простежуються впливи європейської великої опери, оперети та реалістичної драми.
